Московські скарби

Нас активно закликають передавати на зберігання свої накопичення в різні фінансові організації. А як же наші давні предки обходилися без численних банків, фондів, підприємств і спілок і т.д.?

Безсумнівно, самим універсальним засобом для зберігання особистих цінностей стародавні визнавали яму в землі. Хоча ніяких відсотків таке зберігання не приносило, зате було надійним: недарма скарби зберігаються в землі не одне століття або навіть тисячоліття.

Досить цікава доля цих древніх «банківських сейфів».

У 19 столітті, селяни, залучені «жирної» землею, що знаходиться на території сучасного Коломенського (Дяковську городище), потайки переносили землю на свої городи. Уже тоді, в землі знаходили бронзові прикраси, які розходилися по руках скупників давнини. Уже тоді багатьох зацікавило, що занадто багато коштовностей знаходили в районі села Дякове. У 1864 році почалися розкопки в такому «урожайному» на дивовижні знахідки місці. І хоча, ми розбалувані кіношними скарбами, блискучими в величезних скринях в світлі софітів, знахідки у першій експедиції на Дяковську городище були досить скромними: кілька бронзових монет, браслети і невеликі пряжки. Слід врахувати, що ці скарби закопали в землю на зберігання жителі бідних фінських скотарських племен і для них вони мали величезну цінність. Навряд чи бідні селяни ховали свої скарби один від одного. Швидше за все, вони побоювалися нападів слов`янських воїнів, які захоплювали територію поруч з Москвою-рікою, для розселення своїх племен.

Йшов час. У 1888 році на Мясницькій вулиці знайдено був скарб, що відноситься до так званих «відкладемо на чорний день». У скарбі хоч і перебувало близько 900 монет, але були вони мідні, і сукупна їхня купівельна спроможність, на ті часи, була низька. Це сьогодні Мясницкая знаходиться в центрі столиці, а тоді це глушині, з низькими і похиленими будиночками. Там селилися дрібні торгаші, недавно приїхали в Москву, і дрібні підприємці з найближчих російських міст: Пскова, Рязані і Смоленська.

Звичайно, ці скарби не вичерпують всі підземні багатства, приховані в московській землі. Уже знайдених на сьогодні стародавніх «ничек» на території Москви налічується понад півсотні. А скільки ще не знайдених ?!

Коли в 1238 році Батий, який пройшов з мечем по російським князівствам, підійшов до Москви, російський князь Володимир, розуміючи, що утримати місто він не зможе, вирішив поховати скарби своїх предків. У спорожнілому і палаючому місті князь Володимир зумів зарити багатства біля Спаських воріт. 750 років скарби пролежали в землі. Сьогодні скарб московського князя називають «Великим кремлівським кдадом», що включає в себе більше 300 предметів: намиста, браслети, персні, наручні, золоті персні з арабською в`яззю, прикраси епохи вікінгів, предмети з Індії. Всі скарби дісталися князю від його знаменитого предка - Володимира Мономаха.

На території Кремля знайдено багато скарбів: на Боровицькому мису знайшли прикраси, датовані 11 століттям, під Патріаршим палацом були зариті два дорогоцінних хреста з золота і дорогоцінних каменів, у Успенського собору виявили дорогі жіночі прикраси, при будівництві Кремлівського палацу і ГУМА знайдені скарби з срібних монет 16 століття. Практично при всіх земляних роботах, що проводяться на території старої Москви, знаходять скарби, найчастіше, монети.

До сих пір в Росії очікують, що будуть знайдені скарби, які є скарбами країни. В першу чергу, мова йде про Бурштинової кімнаті. Десь 15 років тому Німеччина передала російській стороні кілька справжніх фрагментів дорогоцінної кімнати. Подарунок німецького короля царю Петру був вивезений гітлерівцями в роки Другої світової війни. Німці розмістили бурштиновий кабінет в Кенігсберзі в королівському замку. А перед самим взяттям міста російськими військами, бурштиновий шедевр німці вивезли в невідомому напрямку і більше ніхто скарб не бачив. І хоча в 2003 році вдалося відновити Бурштинову кімнату, пошуки ведуться до цих пір. Той хто зможе знайти цей скарб, розкриє загадку століття.

Ще один унікальний скарб Росії, який так і не вдається знайти - бібліотека Івана Грозного. Вважається, що свою унікальну бібліотеку цар сховав сам. Більшу частину колекції складають екземпляри, привезені Софією Палеолог, як свого приданого. Бібліотеку ретельно оберігали, а при Василі III, деякі екземпляри, перевели на російську мову.

Сліди бібліотеки губляться з того моменту, як Іван Грозний наказав заховати її в своєму маєтку в Олександрівській слободі. З тих пір бібліотеку шукали у всіх місцях, пов`язаних з Іваном Грозним: в Кремлі, в підмосковних вотчинах царя, Вологді і т.д., але безуспішно.

Ще один скарб розшукують на просторах Росії -Золота ворота міста Володимира. З 1164 року ці фірми прикрашали головний в`їзд до Володимира. Споруда була виконана з листів міді, покритих дуже тонким шаром позолоти. Під час татаро-монгольського нападу в 12 столітті, ворота сховали. Велика ймовірність того, що знаходяться вони на дні Клязьми. Є й інші місця, де може бути захований древній артефакт. І хоча рішенням ЮНЕСКО Володимирські Ворота внесені до переліку безповоротно загублених цінностей, надія, що коли-небудь світ побачить цей шедевр, залишається.

Невгамовні шукачі скарбів з 17 століття і до сих пір шукають «Тушинський скарб» в Москві. Легенда говорить, що сховав його Лжедмитрій, коли над ним нависла загроза повалення. Припускали, що скарб захований в кремлівських підвалах або в районі сучасного Тушино, але пошуки поки безрезультатні.

Так вийшло, що саме в Смутні часи багато ховали свої скарби в землі або під водою. Наприклад, в 1611 році польський король Сигізмунд III, під час повстання, відправив близько 900 підвід з скарбами на Можайськ. Підводи рухалися по Смоленській дорозі, але до Можайська так і не доїхали. Пошуками цих скарбів охоплені райони, прилеглі до Можайська і Апрелівці (Московська обл.).

До цього ж часу відноситься інший скарб - скарби Марини Мнішек. Є припущення, що його слід шукати в Коломенському кремлі. Саме там дружина двох Лжедмитрієв - Марина Мнішек, провела більше року в ув`язненні. З ув`язнення їй вдалося втекти і всі свої скарби (подарунки численних коханців і чоловіків) вона навряд чи змогла забрати з собою, отже, найімовірніше, сховала.

До сих пір, шукачі скарбів не залишають надії знайти скарб Наполеона. Адже він їхав з Москви з величезною кількістю награбованих скарбів. Чутки стверджують, що вивезені цінності складають близько 18 пудів золота і понад 300 пудів срібла, величезна кількість церковного начиння, старовинної зброї, безліч дорогоцінних каменів і посуду. Історики вважають, що Наполеон відправив з палаючої Москви два обозу: золотий (кремлівські скарби) і залізний (старовинна зброя). Наполеон наказав своїм підлеглим, що в разі загрози втрати скарбів, які супроводжують повинні його надійно заховати. На прилеглій до смоленської дорозі території, по якій перевозилися наполеонівські багатства, знаходили невеликі скарби, але де знаходиться велика частина награбованого, так і залишається невідомим.

У Підмосков`ї шукають ще один значний внесок, пов`язаний з 1812 роком - скарби графа Растопчина. Недалеко від Москви перебувала розкішна садиба вельможі, яку називали маленьким Версалем. У свій маєток, граф Ростопчина звозив найкращі картини, посуд, скульптури. При підході французької армії, граф підпалив свій маєток. Але сучасники впевнені, що вельможі вдалося заховати найцінніші речі. У 20 столітті на території колишнього будинку Растопчина були знайдені підземні ходи, але навіть не досліджуючи, їх відразу засипали, пославшись на необхідність дотримання безпеки.

А в центрі Москви триває пошук незвичайної цінності діаманта, що належить знаменитої Соньку Золоту Ручку. Легенда свідчить, що вона, поклавши його в самовар, сховала цей предмет кухонного начиння недалеко від Хитрова ринку. Але крім діаманта, вона зберігала і інші свої скарби в підвалах будинків, горищах і т.д., але ці багатства до цих пір не знайдені.

Нехай в московській землі немає ні нафти, ні газу, але скарби, сховані в ній, мають не меншу цінність. Тому кожен скарб - це унікальна сторінка історії країни. Будемо сподіватися, що якщо не наші сучасники, то хоча б, нащадки зуміють знайти скарби, сховані не тільки землею, але і часом.