Олександр му «два сенсу»

- Дідусь, у чому по-твоєму сенс життя? - запитав я якось Дідуся Тао.
- А тебе, Саша, який сенс цікавить? - посміхнувся він як завжди.
- Ну як, який? Життя, звичайно.
- Так адже взагалі-то існує два сенсу - один абсолютний, а інший відносний.
- Тобто ... Я не розумію. ... Що ти маєш на увазі? - здивовано задумався я.
- Ну ось дивись, для кого-то сенс життя це його власне життя з усіма супутніми - кохана людина, сім`я, діти, будинок, робота, бізнес, хобі тощо
- Що ж у цьому поганого?
- Що ти, Саша! В цьому немає нічого поганого. Сім`я, діти, будинок, робота - все це як раз дуже добре і дуже важливо. Це все те, що всіх нас і мене в тому числі хвилює в першу чергу. Це наше повсякденне життя і в ній безсумнівно є певний сенс. Разом з тим погодься, що він все ж відносний, оскільки у кожного він свій.
- Тобто, як?
- Ну, для кого-то на першому місці стоїть сім`я - кохана людина і діти, а для кого-то бізнес, гроші та кар`єра, а ще для когось, скажімо, служіння Богу - ну, як він це розуміє. Тому кожен з нас сенс життя зазвичай сприймає досить суб`єктивно і в цьому сенсі він відносний.
А є абсолютний сенс - тобто один для всіх. І він існує незалежно від того, розуміємо ми його або ще немає. Оскільки в даному розмові нас, звичайно, цікавить саме абсолютний сенс, то вибач за банальність і може бути за деяку пишномовність, але абсолютний сенс існування людини це досягнення їм духовної досконалості.
- Хм! - задумався я. - А навіщо, власне, духовно удосконалюватися? Навколо нас он скільки всяких недосконалостей!
- А ти думаєш навіщо Він створив Всесвіт?
- Він створив? Ти віриш в це? - посміхнувся я.
- А ти що, думаєш, що весь цей космос, все це просто так? Така величезна кількість енергії, стільки зірок, стільки матерії з такими параметрами і константами, і все це просто так, само по собі? Так, Саша, не буває. У цьому всьому є певний сенс - перш за все Його сенс. Це нам зазвичай здається, що Всесвіт сама взяла і створилася. Ось так взяла і раз, ... і сама створилася, - при цьому дідусь обвів руками перед собою невидимий шар. - Ну не смішно це? - додав він.

- Діда, але ж деякі вчені говорять, що як раз саме так все і відбувалося - саме по собі. Ну там, Великий Вибух, а потім все пішло-поїхало.
- Вчені! Честь їм і хвала, звичайно, за технологією, комп`ютери, комфорт нашого життя і все таке, але, з іншого боку, шкода мені їх.
- Чому?
- Тому, що будучи впевненими в тому, що бачать, вони заперечують те, чого не бачать, а значить, і не розуміють.
- Тобто, як?
- Ну ось що вони, наприклад, говорять про те, що було до цього Великого волаючи?
- Як що - просто порожнеча?
- Тобто нічого, - подивився він на мене з іронією в очах.
- Ну да, - посміхнувся я.
- Таким чином з нічого з`явилося щось, а інакше кажучи до нестями величезна Всесвіт і все це навколо, - озирнувся Дідусь Тао, теж посміхаючись. - Мда, забавне міркування, звичайно. ... Втім, я тебе розумію. Звідки ти будеш знати істину, коли тобі постійно підсовують зовсім інше, - як би самому собі сказав він, вже дивлячись перед собою.

Потім, трохи згодом, він додав:
- Ну, а ти сам, Саша, не замислювався над тим, як з нічого може з`явитися щось, а тим більше такий величезний космос?
- Хм! Ти знаєш, взагалі-то немає. Мені здавалося, що це і так зрозуміло - спочатку не було, а потім ... а потім з`явилося. Начебто все просто! - знизав я плечима, а трохи згодом, додав: - Це зараз я бачу, що в цьому немає логіки.
- Ось за останній тобі, Саша, «браво»!
- А як по-твоєму з`явилося «щось з нічого»? - тепер я з іронією дивився на Дідуся Тао.
- Ну, перш за все, Саша, слід виходити з того, що якщо ми чогось не бачимо і не відчуваємо, то це не означає, що цього немає.
- Тобто, як?
- Ну, наприклад, закрий очі. Бачиш що-небудь?
- Ні. Темрява.
- Відчуваєш що-небудь?
- Ну взагалі-то нічого крім того, що дихаю і десь всередині б`ється серце.
- Чудово! Ти можеш сказати, що ти не маєш?
- Ні, звичайно, - посміхнувся я.
- Чому?
- Тому, що я є, - розсміявся я, відкриваючи очі і дивлячись на старого.
- А чому ти так впевнений в тому, що ти є?
- Ну, знаєш? - здивувався я.
- Ні, ну все ж.
- Я це відчуваю - я дихаю, є тіло, я думаю, в кінці-кінців, - почав я перераховувати, знизуючи плечима. - Це ж і без того зрозуміло.
- Ну добре - ти відчуваєш, дихаєш, є тіло. А як з думками? Ти їх бачиш?
- Ні, звичайно, - знову посміхнувся я.
- Значить ти не можеш сказати, що їх немає.
- Звичайно, не можу, - обурився я. - Оскільки вони є.
- Вони є, але ніхто їх не бачить. Так?
- Так. Але ж, Діда, одна справа думки, вони невідчутні і взагалі незрозуміло, що це таке, а інша справа матерія, яка очевидна і конкретна, як все це, - я теж кивнув головою на те, що нас оточувало.
- Ну добре. Залишимо на час цю матерію. А ось скажи мені - ти збираєшся, наприклад, будувати будинок. Навіщо?
- Як навіщо? Щоб жити!
- Все правильно. Тобто, якщо тобі не потрібен буде будинок, то ти його будувати не будеш? Правда? - з хитринкою подивився він на мене.
- Ну, в загальному, немає. Навіщо його будувати без потреби?
- Все правильно. Разом з тим, зауваж, що якщо тобі потрібен будинок, то ти будуєш якийсь конкретний будинок, а не просто так валішь все в купу?
- Ну звичайно ж ні!
- Тобто перш ніж ти будеш його будувати, ти його собі спочатку уявляєш в голові?
- Ну так.
- Ось те, що вже існує в голові, воно матеріально?
- Хм, ну в общем-то немає. Це всього лише проект. Скажімо так «ментальний проект».
- Добре, ментальний проект. Нехай для тебе він поки матеріально не існує. Але будинок-то ти все одно будеш будувати відповідно до цього проектом?
- Ну так.
- Мало того, ти навіть знаєш і те, як будеш його будувати і з чого?
- Так.
- А тепер, Саша, подумай - перш, ніж ми самі щось починаємо будувати, ми це створюємо в своїй свідомості. В даному випадку всього лише звичайний будинок, але вже з самого початку в голові з`являється певний проект цього будинку. Все логічно і навіть буденно, і цей, як ти кажеш, ментальний проект теж. Згоден?
- Так.
- Разом з тим, зауваж, що коли ми самі будуємо будинок, то анітрохи не дивуємося цьому, оскільки в ньому у нас є певна потреба. А коли з`являється цілий Всесвіт, то ми вважаємо, що вона просто так, сама по собі. Навіщо ми будуємо будинок, ми знаємо. А навіщо з`являється така величезна Всесвіт - не замислюємося.
- Нє, ну, діда, тут як не думай, а істину все одно не дізнаєшся.
- Так-то воно так, але все одно питання «Навіщо?» Залишається. Згоден? Так все таки навіщо?
- Ну я не знаю. Мабуть просто так.
- Саша! Але ж тільки що ми міркували про те, що навіть ми - ще далеко недосконалі - нічого не робимо просто так. У всьому, що ми робимо, переслідується певна наша мета. Мало того, ми адже чинимо в більшості випадків цілком усвідомлено і, як кажуть психологи, формуємо власну поведінку теж цілком свідомо і реалізуємо свої потреби і втілюємо бажання теж усвідомлено. Тобто спочатку думка про щось, а потім її реалізація або принаймні спроба реалізації. А тут така величезна Всесвіт і просто так! Тобто, Саша, якщо ти зрозумієш Його інтенцію створення Всесвіту - всіх цих зірок, планет, природи, людей, то зрозумієш і то, навіщо ми Йому потрібні.
- Ми Йому потрібні? От уже не думаю! Взагалі-то мені все більше здається, що, якщо він і є, то ми йому і так пофігу.
- А даремно! Втім, це загальна помилка. Якраз ми-то Йому потрібні в першу чергу. Адже він не тільки заради нас все це починалося, а в першу чергу заради себе. Він потребує нас, але в нас тільки скоєних.
- Не розумію.
- Ну дивися, якщо ми недосконалі тут такі справи часом один з одним витворяє, що іноді якщо не боляче, то соромно, то Там від нас - недосконалих - одні проблеми будуть. Тут наші думки і дії, як ти сам розумієш, обмежені матерією і тілом, а Там ми нічим не обмежені. Там одна тільки наша думка в стані таку кількість енергії привести в дію, що мало не здасться. Потім адже все це потрібно знову врівноважувати. А як ти знаєш, Всесвіт існує вже, Слава Йому, 14 мільярдів років - за нашими мірками, звичайно, і, як бачиш, нічого їй не робиться.
Так що поки ми не навчимося тут звертатися з енергією - тобто з нашими думками і свідомістю, і не перестанемо бути деструктивними насамперед в своїх думках, до тих пір ми будемо перебувати на Землі і, як свого часу казав Будда, будемо обертатися в колесі Сансари і таким чином поступово вчитися контролювати свої думки і позбавлятися від деструктивних.
- А чому саме в думках, а не в діях? Невже це так важливо, хто про що і як думає?
- Ну адже, Саша, як ми тільки що говорили, перш ніж ми щось зробимо, спочатку з`являється думка про це і лише потім ми цю думку можемо реалізувати. Не інакше. А взагалі пам`ятаєш, як в одній казці йдеться, що, мовляв, боятися треба не того, хто не подумавши, скаже, а того, хто не сказавши, подумає? Тобто той, хто вже думає погано про когось або про щось, він тим самим уже створює деструкцію. Думки, адже, здатні матеріалізуватися. Це ж енергія, брат! Подивися на космос - адже все це енергія. Щільна матерія це ж лише форма прояву енергії.
А у досконалої людини деструктивних думок вже просто немає. Вони виключно благотворні. Чуєш? «Благо-творние», тобто творять благо. На те він і досконалий. А оскільки Він - Бог або Абсолют, або якось там інакше, сам по собі досконалий, то і потребує Він в таких же скоєних, як Він сам. Це так званий «ключ» туди, до Нього. Хто це зрозумів хоча б в загальних рисах, той і прокинувся. А хто вже зрозумів в деталях - той і прояснився. А хто взагалі досяг досконалості, той вже сюди на «доучивание" не повертається. Так то!
- А які можуть бути деталі?
- Ууу, Саша! Ще стільки всього - і енергетичний чинник, і тонка матерія, і процес втілень і перевтілень, форматування і програмування реальності! А принципи енергетичної взаємодії та рівноваги чого варті! Цьому, брат, в одному втіленні не навчиться. Поки це зрозумієш, стільки життів прожити треба. А фактично просвітлення це тільки початок справжнього Шляху. Але за те якого!
- Хм! Ну, ладно там цей абсолютний сенс. Повернемося краще до відносного, - почухав я голову.
- Правильно, Саша, - дружньо поплескав мене по плечу Дідусь. - Коротше кажучи, ось якщо ти своє життя влаштуєш так, що все навколо тебе будуть щасливі - твої рідні, близькі, знайомі, колеги і ти сам, то і з абсолютним змістом у тебе проблем не буде. Така, брат, особливість всього цього, - підморгнув він мені і мило посміхнувся.
- Дід! Звідки ти все це знаєш? - трохи згодом, запитав я його.
Він як завжди хитро подивився на мене і все також посміхаючись, відповів:
- Звідти, Саша. Звідти.


З циклу «Прості істини Дідуся Тао»
Запрошую на proza.ru, або ezotera.ariom.ru

Поділися в соціальних мережах: